Кризова інтервенція в психотерапевтичному процесі

Екстремальні ситуації, що призводять до серйозних негативних наслідків, тобто ситуації загрози втрати здоров'я або життя, викликають травматичні кризи. Подібні події суттєво порушують базове почуття безпеки людини і можуть призводити до розвитку болісних станів - травматичного і посттравматичного стресу, інших невротичних і психічних розладів. Кожна криза характеризується індивідуальними притаманними тільки їй особливостями, відповідно, використовуються різні види допомоги і вибираються різні профілактичні заходи (Ромек В. Г., 2004).

Людина, котра знаходиться в кризовому стані, досить часто не бачить виходу з проблемної ситуації. Водночас, переживання кризи це не лише почуття безвихідності, що спричиняє за собою важкі переживання, з іншого боку – у цей момент людина максимально відкрита новому досвіду. Як в окремого індивіда, так і в сім’ї завжди є внутрішній ресурс, однак до нього не завжди є (або не завжди можна знайти) доступ. Саме тому необхідно допомогти клієнту (сім’ї) в розкритті свого внутрішнього потенціалу – в цьому і суть психосоціальної допомоги (Вольнова Л. М., 2012).

Кризова інтервенція - це психологічна допомога людині, що перебуває в стані кризи. Вона базується на принципах короткостроковості, реалістичності, особистісної залученості професіонала або добровольця кризової допомоги та симптомо-центрованого контролю.
Ведучими методами кризової інтервенції є кризове консультування та кризова психотерапія. Крім того, в кризову інтервенцію може бути включена екстрена психологічна допомога безпосередньо відразу після екстремальної ситуації (кримінальний напад, розбій, грабіж і т.д.).

Основні принципи кризової інтервенції (Малкіна-Пих І. Г., 2006; Вольнова Л. М., 2012):
1. Емпатійний контакт. Це найважливіша умова кризової допомоги. Співпереживання і розуміння психологічного стану іншої людини - це найпростіше і найскладніше. З встановлення емпатійного контакту починається кризове втручання.
2. Невідкладність. Кризове втручання характеризується невідкладністю та терміновістю.
3. Високий рівень активності консультанта. Консультант повинен проявляти максимальну активність у встановленні контакту з людиною, що переживає кризу, і в зборі інформації, щоб якомога швидше оцінити ситуацію і намітити план дій.
4. Обмеження цілей. Найближча мета кризової інтервенції - запобігання катастрофічних наслідків. Основна ціль - навчання адаптивним способам подолання кризи та відновлення психологічної рівноваги.
5. Підтримка. При роботі з подолання кризи консультант (доброволець, психолог, психотерапевт) у першу чергу забезпечує клієнтові підтримку.
6. Фокусування на основній проблемі. Кризове втручання повинно бути достатньо структурованим, щоб допомогти зосередитись на основній проблемі, що призвела до кризи.
7. Повага. Переживаючи кризу людина сприймається консультантом як знаюча, компетентна, незалежна, яка прагне знайти упевненість в собі, здатна зробити самостійний вибір.

Кризова допомога повинна бути реалістичною і цілеспрямованою, тому її загальна стратегія може будуватися за типом навчання стратегії вирішення проблем.

Програма кризової допомоги як моделі вирішення проблем включає наступні етапи:

1. Виявлення проблеми. Завдання кризового консультанта - допомога у проясненні центральної проблеми кризи. Якщо криза викликана травматичною подією, необхідно відновити картину події і допомогти потерпілому пояснити травматичні події. При травматичній кризі на першому етапі допомоги також важливо максимально прояснити ситуацію, «що саме є проблемою». Важливо зрозуміти, що, де, як і в якій послідовності відбувалося, щоб упорядкувати картину травматичної події. Цю вкрай необхідну процедуру - «дебрифінг» - важко висловити одним словом, так як крім розпитування в це поняття входять інформування і емпатійне вислуховування. Метою дебріфінга є емоційне відреагування і когнітивне структурування, що є необхідним для відновлення у постраждалих почуття контролю над подіями, які відбуваються.

2. З'ясування дій людини, що переживає кризу. Важливо дізнатися, що вже робилося для вирішення проблеми. Питання «Що вам вдалося зробити для покращення ситуації (свого стану)?» і подібні йому відображають упевненість консультанта в тому, що людина може відновити контроль над подіями і знайти вихід з кризи. Це допомагає також переосмислити подію. Людина, що переживає кризу, захоплена сильними емоціями, вона може відчувати страх, відчай, розгубленість. Ії здатність ясно мислити блокована. Одна з цілей прояснення подій і дій - зменшення емоційної напруги клієнта і допомога у відновленні здатності до раціонального мислення.

3. Допомога в пошуку шляхів виходу з кризи. Іноді варто почати з дуже маленької цілі, головне, щоб вона була реальною, досяжною. На перших порах дуже важливо просто змінити емоційний стан людини, що переживає кризу, підвищити активність або, навпаки, заспокоїти її. Послідовно обговорюються всі можливі варіанти поведінки людини в найближчі дні: «Що ви будете робити через годину, сьогодні ввечері?» і т. п. Дуже корисно скласти конкретний план дій на період до наступної зустрічі («антикризовий план»), але, якщо це не вийде, не слід форсувати події, примушуючи людину зробити більше, ніж вона може в даний момент. Будь-які зайві інтервенції можуть призвести до зростання почуття безпорадності і безвиході. Важливо пам'ятати, що самооцінка людини, яка переживає кризу, часто різко знижується. Тому слід подбати, про її відновлення, свідомо не пропонуючи будь-які зразки ефективної поведінки як приклад, так як це може посилити тривогу і відчуття слабкості клієнта. Спільно обговорюються можливі негативні та позитивні наслідки намічених дій, вибираються найбільш практичні варіанти.

У результаті кризового втручання людина повинна усвідомити, що вона самостійно вирішила свої проблеми, а не отримала готові «рецепти» поведінки від фахівців, тільки в цьому випадку психотерапевтична допомога не обмежується виведенням клієнта з кризи, а посилить адаптаційні можливості особистості, послужить профілактиці кризових станів в майбутньому.

Таким чином, на етапі кризової інтервенції позиція психотерапевта повинна бути скоріше партнерською, ніж директивною, а методи впливу - непрямими і м'якими.

Отже, загальним змістом описаної стратегії дій є допомога в розумінні сенсу того що сталося, тобто в «побудові» суб'єктивної теорії кризової події, у відновленні почуття контролю над своїм життям, відновленні реалістичної самооцінки.

Також важливо пам’ятати, що кризовим консультантам слід розумно регулювати навантаження і темп своєї роботи, щоб не опинитися розчавленими. Якщо консультант відчуває себе розбитим, йому самому знадобиться кризова інтервенція. Це не жарт. Насправді, кризове консультування фахівців, що працюють в надзвичайних ситуаціях, стає все більш і більш поширеним. Хоча немає нічого ганебного в тому, що кризовий консультант потребує кризової інтервенції - завжди, коли це можливо, нам слід намагатися уникати таких перевантажень. Кризовий консультант повинен дозувати навантаження, регулярно харчуватися, як слід відпочивати, консультуватися з колегами і обговорювати (з колегою або супервізором) випадки, які викликають особливо сильну напругу або виводять з душевної рівноваги.


Жиловська Тетяна Леонідівна - психолог-психотерапевт, кандидат психологічних наук, доцент ІРСГП, навчаючий психотерапевт Української спілки психотерапевтів, керівник Хмельницького регіону Української громадської організації «Інститут розвитку символдрами та глибинної психології», координатор Хмельницької освітньої програми з символдрами.